2. Елементарні частинки і будова атома. Що то є кварки

 

  

Зробимо короткий огляд тих самих «елементарних» частинок, зареєстрованих, у числі понад 200, з початку тридцятих років нашого століття. За сучасною статистикою вони діляться на три групи: лептони, мезони і баріони. Аналіз цих частинок з позицій єдиної теорії і на основі вищенаведених трьох постулатів виявляє непомірну внутрішню суперечливість теоретичної основи фізики елементарних частинок. Так, фотон приймається самостійною частинкою, але позбавленою заряду і маси. При цьому, як це не парадоксально, нікого не дивує той незаперечний факт, що потік фотонів від Сонця забезпечує енергією все органічне життя Землі. У жодному посібнику з класичної фізики ніхто не ставить питання — як частинка, що не має ні заряду, ні маси, переносить енергію? Адже одиниця енергії — це 1 Дж = 1 кг∙1 м/с² ∙1 м, з чого однозначно випливає — немає маси, немає і перенесення енергії. Але, слава Богу, істина перемогла і Базієву Д. Х. вдалося встановити, що фотон має масу 6,8557572∙10^-36 кг і позитивний заряд 1,9876643∙10^-27 Кл.

Візьмемо позитрон, відкритий у камері Вілсона в 1933 р. Стверджується: «Позитрон, або позитивний електрон, має ту ж масу, що й електрон, але протилежний електричний заряд». Тобто стверджується принципово неможливе і, отже, засноване на помилковій інтерпретації результатів спостережень і експериментів. Чому неможливе? Тому що, як уже відомо з усього вищевикладеного, позитивний заряд композиційної частинки визначається тільки надлишковою кількістю електрино в її складі. Позитрон, який вважається стійкою частинкою, не може складатися з одних тільки позитивних електрино, але навіть якщо допустити такий його склад, то і тоді отримаємо масу позитрона, що у багато разів перевищує масу електрона:

Виникає резонний докір на адресу фізики елементарних частинок, що переходить у питання: якщо фізика елементарних частинок не змогла об'єктивно оцінити такі стабільні частинки як фотон і позитрон, то якої довіри заслуговують всі нестабільні частинки, яких було 200 і життя яких триває від 10^-6 с до 10^-21 с? Нехай вибачать мені мої колеги, але я змушений відповісти: ніякої!

Не вдаючись у подальший аналіз, можна однозначно стверджувати, що всі частинки, зареєстровані в атмосферних лавинах і отримані на прискорювачах, є, в кінцевому підсумку, уламками елементарного атома — нейтрона. При цьому всі короткоживучі уламки — це згустки, що складаються тільки з електрино. Чим більший згусток — тим більший час його життя. У такого електринового уламка негайно починається розліт зовнішніх електрино і в процесі розпаду електрино перетворюються на нейтрино. Якщо взяти граничний випадок, коли від уламка залишилися останні два електрино і вони розлітаються в протилежні боки.

Якщо ж взяти окремий випадок, коли два електрино, що рухаються з рівними швидкостями, стикаються в зустрічному русі, а потім розлітаються завдяки силі взаємного відштовхування їх позитивних зарядів, то в цьому випадку отримаємо для них швидкість розльоту 2,72566371∙10¹⁸ м/с. Зі сказаного випливає, що нейтрино — це електрино, вся енергія зв'язку якого витрачається на придбання найпростішої форми руху — прямолінійної, по траєкторії першого порядку. А раз так, то ні про яке антинейтрино не може бути й мови, бо така частинка (хоча вона і входить до складу 200 частинок) не має фізичного змісту.

Композиційні осколки, що складаються з одного електрона і супутньої йому кількості електрино, можуть бути різними як за масою, так і за зарядом. Якщо в осколку, що містить один електрон, заряд супутніх електрино за модулем становить (+е), то ми маємо справу з мононейтроном, частинкою, що має право на життя, але ще не відкритою. Кількість електрино в його складі повинна бути 8,060663∙10⁷ . Якщо в мононейтроні істинне електрино, то ця частинка буде мати надлишковий негативний заряд, пропорційний дефіциту електрино. Навпаки, якщо він буде мати надлишковий позитивний заряд. Далі, осколок може містити два електрони і супутнє число електрино. Словом, всі можливі частинки-осколки, які можуть бути отримані на прискорювачах, можна розрахувати заздалегідь, виходячи з того, з якими пучками ми хочемо мати справу, бо в рамках єдиної теорії будова атома пізнана з належною ясністю і глибиною. А раз так, то з цього випливає висновок про повну безперспективність досліджень на дорогих прискорювачах (атомодробилках) з метою встановлення нових істин і розширення наших знань. Гра не варта свічок.

У період 1957—1960 рр. були отримані експериментальні докази того, що нуклони (нейтрон і протон) мають просторове розміщення внутрішніх зарядів з трьома якимись центрами. Мабуть, ці факти пробудили в 1964 р. М.Гелл-Манна і, незалежно від нього, Дж. Цвейга висунути гіпотезу про кваркову модель будови нуклонів. Згідно з цією гіпотезою нейтрон складається з трьох кварків: одного u-кварка з позитивним дробовим зарядом, модуль якого становить 2/3 е; одного d-кварка, з дробовим негативним зарядом -1/3 е і s-кварка з таким же зарядом. Протон також складається з трьох кварків. Ця гіпотеза глибоко помилкова і як жодна інша вписується в рамки знаменитого ньютонівського виразу «гіпотез не вигадую», бо вона дійсно вигадана, але жодним чином не обґрунтована. Щоб переконатися в справедливості такого твердження, достатньо задатися питанням: звідки беруться істинно елементарні частинки з негативним зарядом (електрони), якщо в нейтроні і протоні носієм негативного заряду служать дві різні частинки При спробі відповісти на це питання кваркова гіпотеза розлітається в пух і прах. Нейтрон дійсно має три точки локалізації негативного заряду — це сегменти трьох структурних електронів, що виступають над загальною поверхнею нейтрона, що повністю узгоджується з результатами вищезгаданих експериментів, але з цього зовсім не випливає кваркова будова нейтрона, як не випливала планетарна модель атома з факту зворотного розсіювання а-частинок атомами золота в дослідах Марсдена — Гейгера.

Коротко обговоримо питання про античастинки та антиречовину. По-перше, необхідно зазначити, що ці поняття з префіксом «анти» є надто категоричними та малонауковими. Є тільки дві частинки, стосовно яких поняття «анти» є допустимим — це елементарні частинки, бо можна визнати логічними вирази «електрино — античастина електрона», «електрино — антипод електрона» і навпаки.

З того, що два атоми кисню мають надлишкові полярні заряди, зовсім не випливає, ніби вони є антиатомами, бо вони обидва мають основні фізичні властивості кисню. Так само безглуздо називати два полярних атоми водню протоном і антипротоном, бо це віддає журналістською сенсаційністю, недоречною на науковому терені.

В рамках класичної фізики досі продовжує ходити ідея про антиречовину, яка стверджує можливість існування речовини, атоми якої мають протилежну структуру. А саме, їх ядра складаються з антипротонів і антинейтронів, навколо яких обертаються позитрони. З позиції єдиної теорії — це чистісінька спекуляція.

Як відомо, наріжним каменем класичної фізики в області будови речовини є чотири види взаємодії між частинками: сильна, слабка, електромагнітна і гравітаційна. Нижче ми розглянемо гравітаційну взаємодію і переконаємося, що в рамках єдиної теорії вона розкрита повністю і зводиться до електростатичної взаємодії некомпенсованих зарядів. У першому розділі було показано, що нейтрон є електростатичною системою, міцність якої визначається електростатичною взаємодією складових її елементарних частинок, електронів і електрино. В основі гіперчастотної механіки, що прийшла на зміну квантовій механіці, яка віджила своє століття, лежить електродинамічна взаємодія осциляторів, бо кожен з них має одночасно як позитивне фонове поле, так і локальні негативні поля.

В основі генерації і транспортування електричного струму також лежить електродинамічна взаємодія електрино з негативним потенціалом електропровідників. Все це стверджує, що в природі не існує інших взаємодій, крім електростатичної та електродинамічної, бо матерія Всесвіту складається тільки з електронів та електрино.

І останнє — про оптимізм і його наукову інтуїцію Дж. Оріра: «Розумно сподіватися на можливе скорочення в майбутньому числа істинно елементарних частинок». Він виявився абсолютно правий, бо сьогодні вони, завдяки розвитку єдиної теорії фізики, дійсно скорочені від 200 до 2 істинно елементарних частинок — електрона і електрино.