Наслідки переполюсовки магнітного поля Землі — потепління

 

 

   

Так, звісно, воно є, потепління (і глобальне, і регіональне, і локальне), але при цьому не слід забувати, що в часі воно протікає вкрай нерівномірно, а в просторі воно — «у стані шукання (рискання) по планеті». «Ураганним» потеплінням в останні десятиліття характеризуються полюси Землі. І — черговий парадокс — потепління йде на крижаних просторах, особливо в Арктиці, льоди якої інтенсивно тануть і скорочуються за площею. І, слідом за зникненням льодів, різко знизиться полярна відбивна здатність Землі, а отже, зросте її поглинальна поверхня, що різко збільшить не лише рівень Світового океану, а й споживання енергії від Сонця. Ось деякий загальний ескіз майбутнього для нової кліматичної машини. Так, це в майбутньому, але не дуже далекому — 40–50 років.

Слід підкреслити — все починалося в минулому. З цілого ряду результатів робіт геофізиків, планетофізиків і геліофізиків випливає, що це сучасне, швидкозавжди розвиване потепління стартувало десь у 1850 р. Але інтригою цих досліджень (для зазначеної дати) стало виявлення і визнання початку руху з Північної півкулі (з боку Канади) геомагнітного полюса в напрямку до Сибіру через Льодовитий океан.

Попри «напіввизнаність, напівдоведеність» цього факту підкупленими вченими, майстри пунктів дезінформаційного живлення помиляються в тому, що великомасштабні загальнопланетарні процеси потребують людських референдумів. Як потепління, так і переполюсовка магнітного поля Землі йде повним ходом. Підкреслимо — коли магнітне поле Землі «спочиває», то зміщення полюсів на Півночі та на Півдні становить не більше 10 см/рік і без стійкого напрямку, тобто воно «рискає».

Підкреслимо, що початковій переполюсовці магнітного поля Землі (коли Північний і Південний магнітні полюси змінюються місцями) передували значні геомагнітні негаразди — джерки (великі магнітні поштовхи), які були виявлені вперше у 1978 р. Скороминущі зміни знаків магнітного поля Землі називаються екскурсами — короткочасна зміна полярності геомагнітного поля (найближчий до нас екскурс відбувся близько 2,7 тис. років тому). Фундаментальна магнітна подія — це інверсія (переполюсовка) магнітного поля протягом великих інтервалів часу (млн років), відкрита у 1906 р.

Необхідно надати ще деякі відомості щодо характеристик і функціональних властивостей магнітного поля Землі. Річ у тім, що, крім двох полюсів (магнітного диполя), на нашій планеті є ще чотири Світові магнітні аномалії: у Північній півкулі — Канадська та Східно-Сибірська (на вододілі пониззя Єнісею та Лени); у Південній півкулі — Приантарктична та Бразильська. Причому Бразильська аномалія є «негативною», тобто має напруженість поля майже у 2,5 раза меншу, ніж «позитивні» три вищезгадані (конкретно, напруженість позитивних аномалій становить близько 60 тис. нТл, а Бразильська — 23 тис. нТл).

Зазначимо також, що всі вивчені палеоінверсії (геомагнітні переполюсовки) завжди супроводжувалися різким потеплінням і досить жорсткими процесами перебудови кліматичної машини, що, своєю чергою, чинило значний вплив на біосферу Землі. А тепер знову повернемося в соціальне середовище функціонування інформації та дезінформації. Наведемо ряд зауважень з приводу «парникових газів», особливо діоксиду вуглецю (CO2).

Дезінформація полягає в тому, що потепління пов’язують зі збільшенням CO2, обсяг якого дійсно зростає, але є наслідком потепління, а не його причиною. А інформація полягає в тому, що функціональна роль парникових газів, особливо метану (CH4), зростає. І конкретний темп танення льодів Арктики все інтенсивніше залежить від швидкості та обсягу переходу газогідратів із твердої фази в газову.

Ще на початку 80-х років минулого століття в Інституті геології та геофізики Сибірського відділення АН були оцінені обсяги твердих газогідратів та їхня газова продуктивність. Виявилося, що Сибірський шельф містить близько 15¹⁰ м³ газогідрату, а кожен кубічний метр газогідрату виробляє близько 150 м³ газової фази метану. Щобільше, ще на початку 1991-го року в одній із робіт того ж Інституту було оголошено про «метанову атаку на клімат Землі». На основі аналізу окремих «панцирних вибухів газогідрату» на о-ві Беннета передбачався запуск «теплового динамо: більше метану — тепліше — більше метану — тепліше…». Що, власне, вже і відбувається, а саме:

• більш ніж у 30 разів зріс темп танення льодів Арктики;

• прискорено деградує «просочена» метаном вічна мерзлота Сибірського Заполяр’я;

• прискорено тануть льодові лінзи, поховані під ґрунтовими товщами;

• зростає метанізація арктичної атмосфери за рахунок частіших вибухів газогідратних панцирів;

• зростає руйнування озону (O3) у приполярних областях Арктики та Антарктики (відомі озонові діри).

Метан, через систему своїх газових хімічних реакцій, у величезній кількості нарощує обсяг CO2, тепла (горить) і води згідно з формулами:

3CH4 + 4O3 = 3CO2 + 6H2O

CH4 + 2O2 = CO2 + 2H2O

І далі, приріст вагових кількостей діоксиду вуглецю і води за рахунок горіння газоподібного метану здійснюється в таких розмірах: згоряння (реагування) 1 кг CH4 з молекулярним киснем O2 призводить до утворення 2,7 кг CO2 і 2,3 кг H2O. Тоді, наприклад, 1 млрд кг CH4 згенерує 2,7 млрд кг CO_2 і 2,3 млрд кг H_2O, чого цілком достатньо для регіональних (і тим більше локальних) модифікацій вологообігу та теплового режиму в бік потепління.

Тут доречно підкреслити, що на спалювання метану у величезних кількостях витрачається кисень — двигун життєвих процесів, і дефіцит кисню вже заявляє про себе. Перелічені кліматичні будні Сибірських просторів, як полігону розгорнутого потепління, ускладнюють (а, природно, і здорожують) нафто-газовидобуток. Тому все більш ризикованим стає процес транспортування вуглеводнів до внутрішніх і зовнішніх споживачів. На цю специфіку Сибірських нафтогазових ресурсів серйозну увагу звертають аналітики Пентагону, а останнім часом і великі світові нафтові компанії.