Геофізичні метаморфози. А вони вам потрібні?
Багато досягнень сучасної біофізики, а також нової фізики стали можливими завдяки поверненню в них поняття ефіру як інструменту пізнання. Прикметно, що перші серйозні праці з цієї теми належать не фізикам, а філософам та езотерикам. Безпосередньо цій темі були присвячені праці Е.П. Блаватської «Викрита Ізіда» та «Таємна Доктрина». Три десятиліття потому тема була продовжена в серії книг «Агні Йога», які є новим щаблем пізнання Людини та Природи.
У книзі «Ієрархія» серії «Агні Йога» сказано: «"Наповнене серце відчуває всі пертурбації" – так говорить Стародавня Мудрість про серце, наповнене Ефіром. Те, чим дихає Космічний Простір, тим дихає чутливе серце». Ієрархія, 107
У Вченні Живої Етики багато уваги приділено поясненню субстанції ефіру. Крім фізичної оболонки, всередині та поза якою існує наша свідомість, кожна людина має ще й ефірну оболонку, що складається з ефірної матерії. Саме ефірна матерія і є той «фізичний вакуум», який присутній у кожній точці простору Всесвіту і тому є певною загальною матеріальністю і для людини, і для Космосу. Найчутливішим органом для осягнення цієї матеріальності Вчення називає Серце. Серце – це не стільки м’язовий механічний орган, що складається з фізичної речовини, скільки найтонший ефіропровідник. Ефірна складова частина серця у всі віки привертала до нього увагу як до джерела любові, співчуття та милосердя. Тому слово Серце – у духовному аспекті – пишеться тут з великої літери.
Саме ефірна, або «тонка» матерія несе відповідальність за почуття людини. Ще раз повторимо: ця матерія всюдисуща, але усвідомлення цієї матерії здійснюється Серцем людським при розвитку особливих духовних якостей. Саме розвиток таких якостей, наприклад, у так званих екстрасенсів, і робить їх сприйнятливими до процесів, що відбуваються далеко за межами можливостей людського зору, слуху та будь-яких інших відомих почуттів. Книга «Серце» Вчення Агні Йоги спеціально присвячена цьому унікальному людському органу пізнання.
«Головне здивування зазвичай полягає в тому, чому люди не можуть бачити Тонкий Світ фізичним оком. Але, звичайно, тому, що око ще не може подолати трансмутацію ефіру».
Зростає необхідність наукової популяризації знань про ефір, що наповнює Всесвіт. Слід також подбати про широке інформування людей про процеси, що відбуваються сьогодні в Космосі та на Землі. Особливо ефективними стають ці знання при одночасному засвоєнні інформації про ефір та його властивості, отриманої людством від представників Інтелектуальних Структур Космосу через Є.П. Блаватську та Є.І. Реріха.
XX століття трагічне не стільки світовими війнами, скільки відірваністю інтелектуального багажу техногенно орієнтованого людства від фундаментальних знань про природні процеси. Цей трагізм наростає і в XXI столітті – зі збільшенням техногенного тиску на геолого-геофізичне середовище та з різким падінням морального потенціалу людства.
Всесвіт змінюється, це має наслідки для людства. Починається зона відповідальності вчених, реакція яких – це чиста інквізиція, боротьба з псевдонаукою триває. Тим часом посилюється потужність явищ у Всесвіті.
Під час руху у фізичному середовищі машина, куля або ракета створюють перед собою так звану ударну хвилю. Міжпланетний простір, строго кажучи, є заповненим сильно розрідженою речовиною. Відносна розрідженість речовини в космічному просторі мала наслідком те, що фонова товщина ударної хвилі попереду Сонячної системи до середини 1960-х років дорівнювала 3-4 астрономічним одиницям (1 а. о. – дорівнює середній відстані від Землі до Сонця, або 150 млн км). У 1970-х роках її розміри почали стрімко зростати, і до середини 1980-х років ударна хвиля досягла 43 астрономічних одиниць!
По контуру прольоту та взаємодії геліосфери Сонячної системи з міжзоряним середовищем утворилося згущення речовини та енергії. Розсіяна плазма почала все більшою мірою концентруватися перед фронтом руху Сонячної системи. Різко зросла інтенсивність електромагнітних взаємодій заряджених частинок у плазмі ударної хвилі, і потоки замагніченої плазми почали надходити всередину Сонячної системи. Великі дотації речовини та енергії в Сонячну систему призвели до встановлення «нового енергетичного порядку», і виникли процеси порушення рівноваги планет і центрального тіла нашої системи – Сонця.
Всесвіт переходить на нові рейки, скрегіт рейок попереджає нас через потоки космічних і сонячних променів.
https://u.to/VmWUIg
У червні 1999 року центр НАСА опублікував через Інтернет інформацію, доступ до якої до того часу був дозволений надзвичайно вузькій категорії фахівців.
Ауру Землі — магнітосферу за моделлю BATSRUS ми спостерігали роками, але щастя закінчилося. Сьогодні корисний сервіс не працює. Є десятки марних. Тепер знаємо, чому https://u.to/ymaUIg, і хто нагнітає страх.
Оцініть інформацію, яку нам заборонили бачити: 1. https://u.to/eGWUIg або 2. класичну спокійну магнітосферу:
Хоча ознаки недовіри з'являлися й раніше https://u.to/_2WUIg .
Посилення потужності Сонця. Вирішальна роль нашого світила – Сонця – у життєпрояві на Землі очевидна. Але мало хто уявляє, що й саме Сонце, у масштабі людської історії, теж змінює свої якості відповідно до етапів свого розвитку. Цей висновок не тільки цілком допустимий, але й прямо узгоджується з низкою повідомлень, що містяться в «Листах Махатм» (лист 92 від Кут Хумі).
Приклади метаморфоз сонячних і ефірних явищ, і вони не поодинокі. Зараз у Сонячній системі працюють близько 600 датчиків на космічних апаратах, які систематично реєструють стан планет і міжпланетних порожнин. Отримані при цьому дані буквально «з колес» формують і доповнюють нову картину стану Сонячної системи, та й самого Сонця.
Наприкінці 90-х років підтвердилися повідомлення, що Уран підвищив свою електромагнітну продуктивність більш ніж у 30 разів. У 1992-93 роках американський зонд «Улісс» був направлений до Сонця для вивчення магнітного поля, так званого сонячного диполя. Виразного диполя не було виявлено взагалі, Сонце виявилося своєрідним «магнітним монополем».
Виявилося й інше. Під час прольоту «Улісса» орбітою Юпітера було зафіксовано різке зростання (удвічі!) потужності електромагнітного випромінювання. Слід враховувати, що Юпітер – це гігантська планета, яка в 318 разів перевищує Землю за масою. Юпітер і його 39 супутників (згідно з даними 2002 р.) утворюють самі по собі якусь подобу Сонячної системи. Додамо, що Юпітер має потужний магнітодиск розміром у 2,5 млн км. Зв'язка Сонце-Юпітер утворює електромагнітний каркас усієї Сонячної системи. І ось раптом виявляється, що енергоємність цієї гігантської системи збільшилася вдвічі лише за останнє десятиліття. Природно, що вчені з величезною увагою почали вивчати реальні та прогнозовані наслідки цього явища.
Першим встановленим наслідком підвищення енергоємності Сонячної системи став ріст найбільш значних метеорологічних катастроф на Землі. З 1963 по 1990 рік їхня кількість зросла в 4,3 рази. Кожна подібна катастрофа має витрату енергії не менше 1023 джоулів. Звідки черпається така енергія? Після всього вищесказаного ясно, що ця енергія надходить безпосередньо з міжзоряного простору. Цей факт і є фундаментальним для всіх наших подальших міркувань.
Які ж наслідки має надходження речовини та енергії до Сонячної системи?
Зі збільшенням неоднорідності міжпланетного простору змінюються його передавальні властивості, які, у свою чергу, негайно позначаються на комутативних процесах, тобто процесах пов'язаної взаємодії між планетами та між кожною з планет і Сонцем. Це означає, що різко зросла швидкість обміну речовиною, енергією та інформацією між планетами та Сонцем. Це перший наслідок процесів, що відбуваються. Окрім власне швидкості обміну інформацією, зросла й її енергоємність, тобто збільшився й загальний обсяг інформації, що передається.
Тема природних катаклізмів необхідна для очищення та розвитку людства https://u.to/ymaUIg
Коментарі
Дописати коментар