Контрсугестія Поршньова

 

 

Контрсугестія Поршньова — здатність людини протистояти прямому навіюванню та зараженню чужими почуттями й думками, критично оцінюючи їх. Ця здатність знижується в натовпі та в стані гіпнозу.

Життя суспільства, історія протікають на основі об’єктивних законів цієї форми руху матерії. Але існування об’єктивних законів розвитку людства, зрозуміло, не суперечить існуванню суб’єктивного світу людей. Історії без суб’єктів не існує. Суспільно-історичний процес — це завжди й у всьому єдність об’єктивного та суб’єктивного. Основою при цьому є об’єктивне, а реалізується об’єктивне діями живих людей з їхніми суб’єктивними мотивами дій. 

 

Сугестія

Соціальна психологія розрізняє два типи «зараження»: наслідування та навіювання. Поняття наслідування набагато ширше, і під нього підводять часом не тільки автоматизм прямого імітування дій, але й явища, глибоко пов’язані зі свідомістю, отже, опосередковано — і з мовою. Поняття навіювання (сугестії) однозначне й характеризує лише цілком певну дію слова. У своєму чистому вигляді ця функція другої сигнальної системи губиться в глибинах найвіддаленішого минулого людства. Зараз її можна спостерігати лише в штучних експериментальних умовах: у клініці, у лабораторії, у спеціально створених обставинах. Навіювання (сугестію) можна експериментально здійснити, по-перше, у гіпнотичному, тобто знову-таки навіяному, сні, по-друге, у деяких випадках під час природного сну (так звана гіпнопедія — навчання чомусь під час природного сну), по-третє, за деяких дуже специфічних нейродинамічних обставин у стані неспання.

 

Контрсугестія

Але ось явище сугестії сформувалося, Homo Sapiens розпочав свій шлях, маючи це явище як продукт попереднього видоутворення, про що свідчать, наприклад, наявні у нього, і тільки у нього, верхні передні формації лобових часток мозку, без яких сугестія немислима. Але саме коли вона присутня, як уже сказано вище, вона невблаганно породжує у Homo Sapiens те, чого не було у його предків, що робить його людиною і надає йому історію, — контрсугестію. Дійсно, сугестія, що досягла свого розквіту в чистому вигляді, навіть з біологічної точки зору таїть у собі катастрофу. Настільки велика ця сила впливу одного організму на рефлекси іншого, що в принципі вона може порушити перебіг будь-яких фізіологічних функцій, перервати задоволення найнагальніших біологічних потреб, призвести до загибелі. Оскільки чиста сугестія, за визначенням, суперечить голосу першої сигнальної системи, то перший крок до їхнього майбутнього узгодження — це нове гальмування, а саме негативна реакція на сугестію. Фізіологи вважають негативізм (у тому числі негативізм щодо словесного впливу) явищем, що зводиться до ультрапарадоксального стану. «Голод робить людей непоступливими», — повідомляли представники провінційної адміністрації до Парижа з приводу масових народних рухів XVII століття. Це означає, що кричуща біологічна ситуація певною мірою зламує примусову силу слів. А скільки разів художня література описувала, як голос народу ламав навіювальну силу впливу батьків і оточення. Контрсугестія і стає безпосередньо психологічним механізмом здійснення всіх і будь-яких змін в історії, породжених не покликом біологічної самооборони, а об’єктивним життям суспільства, суперечностями та антагонізмом економічних та інших відносин. Ми розглядаємо тут не причини, що приводили людей у різних історичних умовах до зриву примусової сили слова (вивчення цих причин лежить в іншій площині, особливо в площині економічної історії), а сам психологічний механізм негативної реакції на сугестію, який посилювався в ході історії й за допомогою якого історія змінювалася. Оскар Вайльд кинув парадокс: «Непокора, з точки зору кожного, хто знає історію, є основною чеснотою людини. Завдяки непокорі став можливим прогрес, — завдяки непокорі та бунту». У цьому афоризмі проглядається істина, принаймні, для кожного, хто справді знає історію. А її знав уже Гегель і тому теж говорив, що рух історії здійснює її «погана сторона», «порочне начало» — непокора. З точки зору еволюції психіки слід сказати точніше: вся історія людей є різним поєднанням покори й непокори, слухняності й неслухняності, покірності й непокірності. Християнин вкладе в це один зміст (людина перед обличчям заповідей і представників Бога), матеріаліст — зовсім інший. Але тільки матеріалісту вдасться науково розчленувати обидві ці складові на елементи, що піддаються аналізу та поясненню. Саме в цьому полягає принципова відмінність соціально-психологічної теорії, що розвивається в цій роботі, від попередніх спроб нібито схожого напряму думки. Дюркгейм чи Лебон, Михайловський чи Бехтерев бачили в примусовому механізмі впливу, навіювання, сугестії глибокий, нижній шар генезису колективних уявлень і колективних дій. Це було чудовим проникненням у надра соціальної психології, незрівнянно продуктивнішим, ніж егоцентризм, тобто виведення множини з одиниці, оточення індивіда «полем» його симпатій та антипатій у дусі Д. Морено чи К. Левіна. Звісно ж, «відношення», «залежність» (сугестія) є первиннішими, матеріальнішими, ніж «внутрішній світ» одинака. Але потрібно зробити важливий, кардинальний крок уперед: піднятися від сугестії до контрсугестії. Це теж «відношення». Саме воно й породжує «внутрішній світ». Психічна незалежність досягається протидією залежності.