Земля і Місяць, ріднесенькі посестри. 2

  

 

 

Продовжимо ж розмову про фізичні особливості самого Сонця. Завдяки рентгенівським спостереженням із космічних апаратів з'явилися дані, що у жовтих зірок головної послідовності рентгенівське випромінювання в десятки, сотні разів потужніше, ніж у нашого світила, а сонячна енергія поблизу земної орбіти коливається в межах лише 0,15%, тоді як блиск аналогічних зірок змінюється на 1–2% при періоді в кілька годин. Відомо, що активність хромосфер і корон зірок перебуває у прямій залежності від швидкості їхнього обертання: що повільніше обертання зірки, то менше буйство зоряних стихій. Деякі дослідники вважають, що Сонце має порівняно малий обертальний момент: на екваторі — це всього лише 2 км/с, що в 2,5 раза менше за зафіксований у сонцеподібних зірок. При існуючій же швидкості обертання Сонця та його розмірах (які, до речі, закономірно вписані в загальний «золотий» каркас Сонячної системи), воно має регулюючий — саме навколомісячний (або місячний) — цикл обертання. Обертання Сонця, задаючи тон загальносистемній ротації, зумовлює і цілком певну швидкість сонячного вітру, який несе в міжпланетний простір плазму і магнітне поле, тим самим реалізується та складова «золотого» каркаса системи, яка пов'язана з архімедовими спіралями.

Фахівці задають питання: чому у Сонця нижчий момент обертання, ніж у схожих на нього зірок? І відповідають, що, можливо, на зорі утворення протосонця мав місце інтенсивний «відтік» його ротаційної енергії через формування планет (втім, планети виникають навколо великої кількості зірок). Не виключено, що був і певний початковий надлишок мас.

Отже, на сьогоднішній день існує достатньо свідчень на користь того, що серед великої кількості жовтих зірок головної послідовності (а це не надто масивні зірки) Сонце — не зовсім пересічне світило, як вважалося раніше: це надзвичайно спокійна зірка в колективі своїх жовтих побратимів, що, як зазначають учені, і створює найбільш сприятливі умови для зародження неподалік від неї життя.

Так, білкова форма фізичного прояву життя вимагає, згідно з антропним принципом, надзвичайно «вузьких воріт» для початку свого становлення, «воріт», куди поспішати не слід, аби обережно увійти в царство земноподібного буття. Ось і «коло життя» в «золотому» структурному каркасі системи (Сонячної, галактичної), з нашої точки зору, так розташоване відносно її центра, що біля нього вирівнюються цикли обертання — один із цілісних власних («твердотільний») та орбітальний («кеплерів»). І дослідниками вже показано, що Сонце в Галактиці, рухаючись по такому «колу життя» — «поясу життя» (обходить центр Галактики приблизно за 200 млн років), досить довго (мільярди років) залишається між спіральними зоряними рукавами, насиченими пилом, залишками спалахів наднових зірок, різноманітним «будівельним матеріалом» і небезпечною для життя підвищеною жорсткою радіацією. Лінійні швидкості цілісного обертання галактичних спіралей і обертання Сонця в «поясі життя» виявляються майже однаковими, але не в точності рівними, що аналогічно ситуації в Сонячній системі в районі орбіти Землі. Зародившись десь у рукавному лоні, Сонце з планетними тілами потім повільно залишає своє галактичне «гніздов'я», щоб уже в спокійніших, сприятливіших умовах виплекати білкову форму життя фізичного плану і на власному «колі життя» дати силу паросткам Інтелекту і Духу.

Учені визнають, що земна форма життя, як ніде в Сонячній системі, існує знову ж таки на своєрідному «прикордонні» — на поверхні Землі, і в тому її особлива відмінність. Всілякі ж форми білкового життя на інших планетах (навіть і не обов'язково білкового) можуть перебувати і глибоко під поверхнею, наприклад — на Марсі або в далекому минулому на Землі. Так стверджує американський дослідник Томас Ґолд. Знаменно, що незначні прояви «внутрішньоглибинного» життя — в океанах і навіть у масивах льоду — виявляються і на Землі, а також припускаються на Нептуні.

Але повернімося до Сонця і зірок. Астрономам добре відомо, що маса сформованого плазмового тіла є чутливим індикатором його подальшої долі, його еволюційного шляху, а також його кінця — преображення в іншу форму існування. На фініші зоряного етапу воно здатне стати або білим карликом (що «загрожує» в далекому майбутньому нашому Сонцю — жовтому карлику: через 8 млрд років це буде вже червоний гігант, який скине зовнішні оболонки і виявиться білим карликом, а потім — чорним карликом розміром із теперішню Землю); або, вибухнувши надновою, може залишитися щільною крихітною нейтронною зіркою-пульсаром; або при найбільших масах (починаючи з трьох мас Сонця) змушене перетворитися на ненаситну чорну діру. Так от, маса Сонця відрізняється від маси інших зірок, схожих на нього. Як свідчать учені, вона навіть помітно більша. А отже, і справді, доля Сонця особлива!

Звернімося до поведінки фізичних параметрів зірок уздовж головної послідовності. На відповідній діаграмі порівнюються абсолютна світність, що зростає з масою, і поверхнева температура, яка теж збільшується в міру зростання світності. Сонце і близькі за властивостями жовті зірки розташовуються посередині, де у кривої, яка представляє послідовність Г—Р, відбувається характерний вигин (у математиці кажуть — перегин; там друга похідна функції, тобто прискорення її змін, обертається в нуль). Серед блакитних і червоних зірок потрібна суттєвіша зміна абсолютного блиску та маси від зірки до зірки для помітної зміни кольору (температури), ніж серед жовтих сонцеподібних зірок, температури яких найбільш чутливо реагують на найменшу різницю в їхніх масах. Значить, реальна відмінність маси Сонця від мас його «дублерів» і справді може вказувати на те, що фактично «дублерів» і немає, як немає двох однакових людей; що деяке перевищення маси Сонця відносно очікуваної (для його температури), мабуть, і забезпечує специфіку його фізичної еволюції, яка приводить до появи на закономірно розташованому «колі життя» підходящої «опори» для розвитку антропоморфного життя — планетного тіла Землі.

Згадуються слова О.І.Реріх: «...оформлення світів вимагає мільярдів еонів, і не так їх багато — світів, готових прийняти людство на ступені, що настільки просунулася, як еволюція нашого земного людства. Придатні "будиночки" — рідкісне явище. Тому ми повинні всіляко охороняти нашу планету».

Бесіди О.І.Реріх з Учителем у 1940–1950-х рр. містять цінні зауваження фактично про унікальність Сонця і нашої планетної системи, згідно з «Новою Космогонією», абсолютно невідомою поки що сучасним ученим: «Наша Сонячна Система, як атом у тілі видимого Космосу»; вона являє собою «одну з різновидів серед групувань просторових тіл навколо одного тіла — Сонця. Наша Система безумовно різниться від інших систем. Вершина Знання явлена нашою Системою». І ще, знову ж таки з «Нової Космогонії»: «Космічне ядро духовного Атома — в Сонці, але в Основному Сонці. І Основне Сонце уявлене у відображенні його різною мірою в сонцях Проявленого Космосу». Одним із подібних сонць виявляється наше фізичне Сонце, яке незримо перебуває також у своїх Тонких Сферах, як і наша Земля. Роль же щільних планів нескінченно велика: «Високі Сфери — тимчасові станції та санаторії для нашого людства, але для подальшого розвитку необхідно мати триваліше перебування в постійному "будиночку". Необхідні для цього нові доторкання до більш ущільненої тверді та в ущільнених тілах. Щільність матерії сприяє розвитку інтелекту і утверджує силу духу. Складність еволюції велика, і пора усвідомити це, щоб прискорити розвиток свідомості й інтелекту». Як свідчить езотерична доктрина, спочатку йде будівництво Сфер Високих, Тонких — для нових «будиночків», що проходять стадію «ущільнення і затвердіння». Але як би не склалися обставини, для земного людства його «будиночок» — найкращий.

У 1966 році Б.М.Абрамов так висловив думку, що йде від Братерства, про майбутнє людства: «Ми Знаємо безсмертя духу і Знаємо, що людство теж безсмертне, що його життя не обмежене перебуванням тільки на вашій Землі і що воно не закінчить своє життя разом із планетою. Інша зірка стане його Космічним домом, коли закінчиться життя на Землі. Невіддільне майбутнє від людства, і воно не має кінця».

http://www.delphis.ru/journal/article/unikalno-li-nashe-solntse