Базієв - матеріалізатор ефіру

 

 

 

Цитати Базієва Д. Х. з його праці «Завершена система елементів Д.І. Менделєєва».  І тільки зараз припущення, що електрино утвовюють ефір, заслуговує  на увагу. Автор ЕТФ надав згоду. 

Вступ

"Поштовхом до написання даної роботи стала стаття В.Г. Родіонова «Місце та роль світового ефіру в істинній таблиці Д.І. Менделєєва» [ЖРФМ, 2001], у якій показано, що батько періодичної системи елементів підходив до поняття фізичної сутності ефіру глибше за інших і на твердій матеріальній основі. А уважне вивчення праці Д.І. Менделєєва «Спроба хімічного розуміння світового ефіру» від 1905 р., остаточно переконало мене в тому, що назріла необхідність донести до наукової громадськості останні досягнення у фундаментальній науці, які привели до повного завершення таблиці Менделєєва та підтвердили його геніальну прозорливість, найглибшу ерудицію та найширший масштаб його наукових інтересів. Сьогодні я без вагань можу стверджувати, що Д.І. Менделєєв стоїть на найвищому п’єдесталі, бо його внесок у розвиток вітчизняної та світової науки є найвагомішим.

I. Місце ефіру в сучасній науці

І сьогодні існують науковці, які щиро вірять в існування ефіру як матеріального субстрату з дуже тонкою структурою. Однак вони помиляються, бо наукові положення не можна стверджувати лише на основі віри та інтуїції. У 1897 р. Дж. Дж. Томсоном було відкрито першу субатомну частинку, названу електроном. Це відкриття не було оцінене науковою спільнотою через його надзвичайну новизну, що підтверджується формулюванням обґрунтування присудження Нобелівської премії автору відкриття електрона за 1906 р.: «За теоретичні та експериментальні дослідження проходження електрики через гази». Томсон експериментально встановив питомий заряд електрона та визначив, що маса електрона менша за масу найлегшого атома — атома водню — у n = 1837 разів. Пізніше американський експериментатор Р. Міллікен експериментально виміряв точне значення заряду електрона e = –1,6021892∙10^–19 Кл. У 1994 р. Д. Базієв уточнив масу електрона, яка сьогодні становить me = 9,038487∙10^–31 кг, розрахував радіус його сферичного тіла Re = 3,31827892993∙10^–16 м. Ось уже понад 110 років у всіх лабораторіях світу фізики працюють із цією субатомною частинкою, і ніде жодного разу не було навіть натяку на те, що електрон поділяється на складові частини, тобто на даний момент абсолютно твердо встановлено, що електрон — це істинно елементарна частинка, яка далі неподільна й незнищенна. У 1919 р. група Е. Резерфорда відкрила протон, маса якого близька до маси атома водню, а заряд його — позитивний. Фізики вирішили, що знайдено зарядний антипод електрона і тепер не складе великих труднощів встановити будову атома. Але в 1931 р. Дж. Чедвіком було відкрито нейтрон, маса якого також близька до маси атома водню, при цьому ця частинка виявилася електронейтральною. З 1931 р. розпочинається епоха прискорювачів, започаткована Е. Лоурсеном у США, яка мала допомогти фізикам з’ясувати будову атома. Однак прискорювачі не тільки не допомогли, а й значно ускладнили вирішення задачі. Розвинулася нова галузь фізики — фізика елементарних частинок, заснована на розщепленні протонів та іонів. При цьому досі не встановлено жодної частинки, серед зафіксованих понад 300 елементарних частинок, для якої визначено питомий заряд, як це було зроблено під час відкриття електрона. Тривалість життя цих, так званих елементарних частинок, становить 10^-6…10^-20 с. Дослідження на прискорювачах показали, що протони, зіштовхуючись у зустрічних пучках, розбиваються на дрібні уламки, і, отже, протон не є істинно елементарною частинкою, що за зарядом протистоїть негативному електрону. А раз так, то друга істинно елементарна частинка з позитивним зарядом може виявитися ще меншою, ніж електрон, який вважається найменшою частинкою, відомою науці. І на цьому тлі, слід зазначити, прихильниками ефіру не представлено жодного експериментального факту щодо заряду чи маси носія ефіру, лише слова та вигадки.

II. Ефір Менделєєва та постійна Планка

Почну з цитати Менделєєва: «Мені слід було нагадати про це, розглядаючи ефір, тому що, окрім хімічної бездоказовості, неможливе будь-яке реальне розуміння ефіру як первинної речовини, оскільки для речовин найпершими властивостями слід вважати масу та вагу». «Якби йшлося про той ефір, який наповнює простір між небесними тілами (Сонцем, планетами тощо) і передає між ними енергію, то можна було б — з певним ризиком — обмежуватися лише припущеннями щодо маси, не торкаючись його хімічних властивостей, можна було б навіть вважати, що ефір містить первинну матерію». «Тому нині, з реалістичної точки зору, вже сміливо можна визнати, що ефір — попри здатність проникати в усі речовини — позбавлений здатності утворювати зі звичайними хімічними атомами будь-які стійкі хімічні сполуки. Отже, світовий ефір можна уявити, подібно до гелію та аргону, як газ, нездатний до утворення хімічних сполук». «А по-друге, останнім часом стали багато й часто говорити про роздроблення атомів на дрібніші електрони, а мені здається, що таке роздроблення слід вважати не стільки метафізичним, скільки метахімічним уявленням, і мені захотілося замість якихось нечітких ідей поставити більш реальне уявлення про хімічну природу ефіру, оскільки, поки що ніхто не продемонструє ані перетворення звичайної речовини на ефір і назад, ані перетворення одного елемента на інший, а ті явища, в яких визнається розщеплення атомів, можна розуміти як виділення атомами ефіру, що проникає всюди й визнається всіма. Словом, мені здається, хоча й ризикованим, але своєчасним говорити про хімічну природу ефіру, тим більше що про цю тему ніхто не говорив більш-менш визначено». «Атоми ж ефіру треба уявляти не інакше, як здатними долати навіть сонячне тяжіння, що вільно заповнюють весь простір і можуть проникати всюди. Цей елемент Y, однак, необхідний для того, щоб розумово дійти до того найлегшого, а тому й найбільш швидкорухливого елемента X, який, на мою думку, можна вважати ефіром». «Звідси випливає, що вагу атома X шуканого, найлегшого елементарного газу (тобто ефіру), здатного наповнювати Всесвіт і відігравати роль світового ефіру, слід прийняти в межі:

від 0,00000096 до 0,000000000053, якщо атомна маса атома водню = 1.

На даний момент масовим еквівалентом 1 а.о.м. є 1/12 атома 12C і становить m_u = 1,66057∙10^–27 кг. З цієї позиції атомна маса носія ефіру Менделєєва становить:

Amax = 9,6∙10^–7 а.о.; (1)

Amin = 5,3∙10^–11 а.о.

У 1982 р. Д. Базієву вдалося розкрити фізичну суть постійної Планка h, опублікованої в 1900 р. у німецькому журналі «Анали фізики». Шлях виведення рівняння для цієї постійної наведено в книзі «Основи єдиної теорії фізики» [М.: Педагогіка, 1994. 640 с.]. Ось це рівняння:

h= (m_ɛ µ (4π/3)^1/3)/2= 6,6262681∙10^-34 кг∙м²/с = const, (2)

де mε = 6,68575729963∙10^–36 кг — маса електрино, істинно елементарної частинки, що є дійсним і єдиним зарядним антиподом електрона; ε = 1,98766431671∙10^–27 Кл — заряд електрино; Rε = 5,5336235∙10^–17 м — радіус його сферичного тіла; ε(m) = ε/mε = 2,89926295497∙10⁸ Кл/кг — питомий заряд електрино. Для порівняння наведу питомий заряд електрона:

e(m) = e/me = –1,77262986603∙10¹¹Кл/кг.

Якщо тепер ми обчислимо атомні маси електрона та електрино, то отримаємо:

Ae = me /mu =5,44300270389∙10^–4 а.о. Aε = mε/mu = 4,12855663996∙10^–9 а.о. (3)

А тепер порівняємо атомну масу щойно відкритого електрино (3) з атомною масою носія ефіру Менделєєва (1)! Хіба не вражає той факт, що Д. Менделєєв передбачив масу електрино на 77 років уперед? Хіба це не крутіше за його передбачення властивостей ще не відкритих елементів його таблиці? Звернімося до наведеної вище його цитати про можливість дроблення атомів, яке можна розуміти як виділення атомами частинок ефіру з себе, тобто він розумів, що якщо ефір реальний, то неодмінно повинен входити до складу атомів і в дуже істотній частці. Наскільки це його припущення виправдане подальшим розвитком фізики та хімії? Звернімося до згаданої вище книги Д. Базієва [ОЕТФ], у якій встановлено структуру елементарного атома та його склад, такого вигляду: mu = neme + nεmε = 1,66057∙10^–27 кг, (4) — маса елементарного атома, вона ж є масовим еквівалентом однієї атомної одиниці маси, де: ne = 3 — число структурних електронів в елементарному атомі; nε = 2,41819886768∙10⁸— число електринів у складі елементарного атома.

Зі статті Дмитра Івановича Менделєєва від 1905 р. випливає, що, на його думку, існують субатомні частинки, які утворюють найлегший атом періодичної системи, хоча рівень науки того періоду цього ще не допускав, але він сприймав їх у вигляді ефірного газу, що складається з частинок, які мають масу, але настільки малу, що здатні проникати по міжатомних каналах через будь-які кристалічні структури.

III. Магнітне поле Землі — це її ефір

Д. Базієву вдалося розібратися в усіх проблемах фізики та хімії, у яких не було ясності до відкриття електрино. Розв’язання фізичної суті постійної Планка та виведення з неї другої істинно елементарної частинки з позитивним зарядом відновили зарядову симетрію як у структурі атома, так і в теорії фізики. Надійно встановлено, що електрино є носієм магнітного поля, електричного струму, виступає в ролі фотона у всіх видах випромінювання, а під час руху від Сонця та зірок за траєкторіями першого порядку — це нейтрино, яке, всупереч помилковим уявленням фізиків, має кінцеву масу та кінцевий заряд, які жодним чином не залежать від швидкості їхнього руху в просторі. У ОЕТФ показано, що звичайна швидкість нейтрино, що генерується нашим Сонцем, лежить в діапазоні 3∙10²⁰—3∙10²³м/с, і вони «наплювали» на теорію відносності ще до її появи. У книзі Д. Базієва «Електрика Землі» [М., 1997] ретельно вивчено структуру магнітного поля Землі. Виявилося, що воно являє собою організований потік електрино, чисельністю N = 2,3∙10 ⁴³, що циркулює крізь тіло Землі зі швидкістю u = 10¹⁹м/с, при цьому орбітальна швидкість електрино на зовнішньому краї магнітного поля, на висоті майже 80 000 км, становить 3∙10^7м/с, а біля поверхні Землі ця швидкість становить 3∙10⁹ м/с. Незважаючи на колосальну швидкість, електрино позбавлене інерції, що пов’язано з дуже великим значенням питомого заряду та наростанням сили відштовхування від атомів середовища під час наближення електрино до них. Друга обставина, завдяки якій електрино вільно проходить по міжатомних каналах, — це те, що 99 % поверхні всіх атомів становить стінка з щільно притиснутих один до одного електрино, і між електрино, що наближається, та позитивним полем атомів і молекул діє сила взаємного відштовхування, обернено пропорційна відстані. Щільність потоку електрино біля поверхні Землі становить: Am = 2,9∙10²⁷ м–²с–¹. При цьому потік електрино вільно проходить крізь усі тіла на поверхні Землі, у тому числі й крізь наші з вами тіла, шановні мої читачі. Саме в цьому відношенні магнітне поле цілком аналогічне так званому світовому ефіру, якого в природі не існує. 

 Повна таблиця елементів:

https://drive.google.com/file/d/1Tg33pUZrF8zMVZUZh6FMtx5HL3qmjqp9/view?