Досліди в гідравлічній енергетиці

 

1. Досліди Л.С. Котоусова. Відомий фізик на основі сотень проведених ним дослідів із конічними насадками різної форми вперше відкрито в «Журналі технічної фізики» (ЖТФ, 2005) заявив про наявність надлишкової енергії у струмені води, що виходить із патрубка, яка перевищує вихідну в 2...4 рази. Саме в 2...4 рази, а не %%. Більше того, підкреслено, що всі відомості та довідкові дані про звужувані насадки не відповідають дійсності, оскільки рекомендована методика розрахунку не дає надлишкової енергії, що суперечить результатам експериментальних досліджень.

Таким чином, Л.С. Котоусов відкрив те саме накачування енергії ззовні у збіжних насадках, про яке згадувалося вище, і про яке традиційні вчені боялися відкрито говорити, оскільки відомі їм закони фізики цього не дозволяють, і тому фізику потрібно уточнювати, змінювати, що зробити складно.

Л.С. Котоусов пішов шляхом доповнення традиційного у фізиці рівняння Бернуллі складовими, що враховують вплив атмосферного тиску, що дозволило досягти збігу розрахункових і експериментальних даних.

Ретельно проведені ним експериментальні дослідження незаперечно доводять наявність надлишкової потужності у вільних водяних струменях, що витікають із конічних збіжних насадок.

2. Коріолісові сили призводять до самообертання в будь-яких середовищах, у тому числі у воді. Помічено, що, наприклад, у вихрових теплогенераторах Потапова потужність приводу насоса зменшується при збільшенні швидкості подачі води та закручування потоку. Тобто, з певного моменту збільшення напору не тільки не спричиняє збільшення потужності, але й, навпаки, потужність насоса, що споживається з електромережі, зменшується.

Вихор — тор, у якому створюється вакуум на центральній та круговій осях обертання, отримує рушійну силу від різниці тисків, здатну утворити радіальні потоки середовища від периферії до центру обертання, а отже, і сили Коріоліса, що підтримують та посилюють обертання. При певних обертах, коли коріолісові сили обертання перевищують сили опору, відбувається розгін вихору доти, доки не настане рівновага сил. Тоді відбуватиметься самообертання вихору за рахунок енергії навколишнього середовища. У природі — це смерчі, торнадо, вири та подібні явища. Напрямок руху різних об’ємів (елементів) середовища дуже добре видно, наприклад, під час спостереження за обертанням сипучого матеріалу на диску з круговою стінкою. Біля стінки висота матеріалу більша, ніж на меншому діаметрі. Тому зерна пересипаються з більшого діаметра на менший загалом майже по круговій (гвинтовій) траєкторії, утворюючи не зовсім правильний вихор — тор. Принаймні візуально добре помітна радіальна складова руху зерен від периферії до центру обертання, що визначає умови виникнення кориолісової сили.

Гідравлічні та ефірні ударні хвилі, викликані коливальним рухом середовища, сприяють посиленню коріолісових сил і самообертанню. Через них же, зрештою, відбувається й підживлення обертової системи енергією із зовнішнього середовища. Імпульсна підштовхуюча дія ударних хвиль ефіру (електринового газу) завжди супроводжує будь-яку аеро- та гідродинамічну дію. Оскільки практично єдиним реально спостережуваним прикладом самообертання були диски Серла, то, очевидно, ефірна дія є потужнішою, ніж дія аеро-гідродинамічних хвиль, яка, як зазначено вище, може досягати в гідравлічному імпульсі 11 тисяч атмосфер (для порівняння — в аеродинамічному всього 1 атмосфера).

Прикладом гідравлічного самообертання є двигун Клема. Клем помітив, що насос, який перекачує рідкий асфальт, після відключення від електромережі продовжує працювати ще деякий час — до 30 хвилин. Це спостереження призвело до винаходу (патент США 3697190, 1972 р.). У результаті здійснених перетворень потужність мотора досягла 350 кінських сил (260 кВт) при вазі 200 фунтів (90 кг). За свідченнями очевидців, Клем сам їздив на машині зі своїм двигуном. Він заявляв, що машина не потребує палива. Оливу в двигуні потрібно було міняти кожні 150 тисяч миль. Єдиним традиційним джерелом електроживлення була 12-вольтова батарея.

Двигун має одну рухому частину: вертикальний конічний ротор з порожнистим валом для циркуляції масла всередині нього. У конусі, що розширюється донизу, вирізані спіралеподібні жолобки у вигляді прямокутної різьби, що проходять навколо нього по всій висоті. У міру збільшення діаметра конуса глибина жолобків зменшується. Між ротором і корпусом двигуна є зазор, який регулюється осьовим підйомом ротора до мінімального розміру для запобігання зворотному перетіканню масла вгору по зазору під дією тиску, що розвивається. Пізніше на виході з жолобків були додані сопла.

Під час запуску ротор розкручується стартовим масляним насосом. Масло з ємності насосом подають у верхню частину ротора, де воно надходить у жолобки і потім починає обертатися разом із жолобками та ротором. Рідина, проходячи по жолобках зверху вниз і від меншого діаметра конуса до більшого під дією сили тяжіння та відцентрової сили, а також, як вважають автори, під дією «тяги прикордонного шару», що стикається зі стінками жолобка. Дійшовши до низу ротора, масло спочатку самопливом (неорганізовано), а пізніше через сопла виприскується з них, сприяючи обертанню ротора, під ротор у ємність з маслом. Далі стартовий насос знову забирає масло з ємності, і контур циркуляції замикається.

Досягнувши певної швидкості обертання, конус стає незалежним від стартового насоса і починає працювати самостійно і як насос, і як двигун. При цьому забір масла здійснюється через повний вал, нижній кінець якого опущений нижче рівня масла в ємності. При робочій швидкості обертання 1800–2300 об/хв рідина нагрівається до 300 F (2500С) — саме тому використовувалася рослинна олія замість води, яка при цьому закипає. Олія охолоджується в теплообміннику, тобто двигун може працювати і як теплогенератор. Далі йдуть загальні міркування щодо підживлення енергією ефіру.

Так, енергообмін двигуна з навколишнім середовищем відбувається шляхом перетікання електрино (ефіру): туди (до двигуна) надходять енергійні електрино з навколишнього середовища; назад — відпрацьовані, що віддали свою енергію, для поповнення її в електриновому газі, зрештою за рахунок Сонця та космосу, як це описано раніше. Розкручування ротора відбувається так само, як і в будь-якому гвинтовому насосі, тиском рідини під дією відцентрових сил, а також кориолісових сил. Після того, як коріолісові сили подолають силу опору обертанню, почнеться розкручування ротора без стартового насоса до встановлення рівноваги між ними. Про регулювання в цій інформації нічого не сказано, але це й не має великого значення, оскільки не було б чого регулювати, а потужність у двигуні Клема чимала — 260 кВт. Звісно, що на основі мотора Клема можна створити не тільки двигун для автомобіля, як це було, але й, наприклад, електричний турбогенератор. Можливо, можна ще посилити ефект самообертання не тільки з ротором, але й без нього, за рахунок використання імпульсних ударних хвиль штучного та природного автоколивального походження.