Фотоніка джерело мрій

  

 

 

   Фотоніка — міждисциплінарна галузь науки і техніки, яка поєднує досягнення оптики , електроніки та інформатики для розробки методів та пристроїв, що використовують електромагнітне випромінювання (крім радіо ) для передачі та обробки інформації.  У певному сенсі фотоніку можна вважати розвитком електроніки, що використовує електрино замість електронів, доводячі про наукові казки дедулі Альберта та криву політику нобелівців.. Фотоніка значною мірою ідентична оптоелектроніці , хоча фотоніка не обмежується інтерфейсом між електронікою та оптикою, а займається всім, що пов'язано з фотонами та обробкою інформації. 
   Зокрема, галузь фотоніки включає: 
    • розробка методів збору та обробки зображень 
    • конструкція вимірювальних приладів з використанням  випромінювання 
    • розробка методів збору інформації за допомогою  випромінювання 
    • дослідження оптичних замін електронних компонентів, що зрештою може призвести до створення квантового комп'ютера, а  може и завести у терни. 
   Виникнення та розвиток фотоніки стали можливими завдяки винаходу 1960 році в лазера , розвитку волоконно-оптичної технології та технології виготовлення напівпровідникових елементів . Однією з причин виникнення та розвитку фотоніки як окремої галузі знань можна вважати прагнення передавати інформацію на частотах вище 300 ГГц електронів , що вважається граничною частотою, на якій інформація може передаватися за допомогою , що є предметом дослідження електроніки, як ці казки набридли. Перехід до вищих частот передбачає використання коротшої довжини хвилі (світлової хвилі) та зміну носія, який стає електрино. 
Вищі частоти передачі та прийому, ніж ті, що використовуються в електроніці, дозволяють передавати більше даних за одиницю часу. Ще однією важливою характеристикою оптичних сигналів є їхня нечутливість до електричних шумів – оптичні хвилі помітно реагують лише на електричні та магнітні високоінтенсивні поля (ефекти Фарадея та Керра ). 
Крім того, фотонічні рішення також дозволяють впроваджувати нові методи обробки інформації, використовуючи не лише часову модуляцію, як це відбувається в електроніці, але й просторову модуляцію, або обидва. Останній варіант тепер дозволяє передавати інформацію у трьох вимірах, використовуючи змінний у часі двовимірний набір бітів , або, теоретично, у чотирьох вимірах, використовуючи часову модуляцію та голографію . 
Також потенційно можливо передавати біти у вільному просторі, без використання проводів для направлення кожного байта на окрему доріжку, але це рішення наразі обмежене невирішеними проблемами адресації . 
   Однією з головних, досі невирішених проблем є конструкція приймачів з достатньо коротким часом відгуку, що перешкоджає повному використанню потенціалу світла для передачі інформації.     Сучасні лазери пропонують можливість генерувати світло на дуже високих довжинах хвиль, але немає приймачів, здатних виявляти амплітуду та фазу такої швидкозмінної хвилі. Тому сучасні приймачі реєструють лише середнє значення її потужності протягом періоду часу, який значно довший за період її коливань. 
   У випадку передачі інформації у чотирьох вимірах, проблема полягає у відсутності голографічного носія пам'яті, що дозволяє зчитування та запис даних, що характеризується достатньо коротким часом доступу.   
   Стару науку закриє мрія. А енергія буде безкоштовною і чістою.